На фейсбучній сторінці одного із користувачів нещодавно з’явився прощальний пост. Що змотивувало чоловіка раз і назавжди завершити свою соціальну активність у мережі – читайте далі.
А що Ви думаєте з цього приводу?
Сьогодні опівночі я перестану годувати свій честолюбний фейсбучний профіль приватним часом і переживаннями. Більше для себе, але і для друзів хочу поділитись причинами такого рішення.
- Соцмережі змінюються. Вони “розумнішають” і обирають контент, який мені показувати. Обирають тих, кому показувати мене. Все це вже наполовину живе своїм життя, тож нехай живе повністю своїм, без мене. До того ж не мене справжнього, а того мене, який прагне отримати непотрібін речі, читає непотрібні новини тощо. Це нагадує алергію очей і опухлої кори головного мозку, які сверблять і постійно надсилають рукам команду “лайк”, “комент”, “пост”.
- Я відверто глупію від фейсбука. Раніше я читав не менше 50 книжок на рік. Зараз читаю не більше п’яти і то не до кінця. Немає часу. Прийшло сповіщення – відкриваю акаунт і починаю гортати стрічку. І навіть не пам’ятаю, що читав учора. Немає місця у пам’яті, слід усе вивантажити для нового контенту. Це шизофренія чистої води, друзі.
- Я забуваю. Забуваю, що хотів зробити перш ніж відкрив соцмережі. Це заважає роботі, заважає домашнім справам.
- Час для сім’ї. Сидіти з планшетом, щоби через декілька років твій син сидів поруч з планшетом, лайкаючи у кращому випадку твої пости? Або ж мстив тобі за дитячі фотографії твоїми старечими? Зрештою батькам слід задуматись над цим. Чи хочуть їхні діти брати участь у цих ваших соціальних наркотиках? Бути в усіх на виду? Бути в маркетингових базах корпорацій і як наслідок – з дитинства об’єктом таргетованої реклами?
- Приватне життя має цінність. Воно не складається із моїх вподобань, як-от музики, фільмів і книг, відвіданих заходів. А із моїх особистих інтерпретацій побаченого і почутого, яо яких насправді усім байдуже. Не тому, що не вдасться назбирати лайків, а тому, що завтра про це вже ніхто не згадає. А от проведений спільно вечір без телефонів за чашкою чаю – пам’ятатимуть.
- Остання причина: всі ми колись підемо з життя. І можемо не встигнути написати останній пост. Сумно, якщо історія нашої фейсбуксторінки завершиться якимось необдуманим коментарем чи невдалим фото. Чи не так?
Отож це мій останній пост і я встиг його написати. Піду розкажу сину казку перед сном і ляжу спокійно спати.
Джерело: facebook.com/shmytkin
Переклад Тетяни Трачук
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.